Незважаючи на те, що простатит відомий вже давно, за цей час він залишається поширеним, вражає в основному чоловіків молодого і середнього віку, мало вивчений і важко піддається лікуванню захворюванням.

Якщо причини, патогенез (механізм розвитку), а значить і лікування гострого простатиту досить чітко окреслені, то лікування хронічного простатиту у чоловіків у багатьох випадках викликає значні труднощі і нерідко полярні думки провідних фахівців.

Тим не менше всі вони сходяться на тому, що:

• чим раніше розпочато лікування, тим воно ефективніше;
• лікування має бути комплексним з урахуванням усіх даних досліджень, індивідуальних особливостей і передбачуваного механізму розвитку у кожного конкретного хворого;
• не існує універсальних препаратів і схем лікування – що допомогло одному хворому, іншому може нашкодити;
• самостійне лікування, а особливо лікування на основі тільки нетрадиційних методик, неприпустимо.

Лікування гострого бактеріального простатиту

Тактика і принципи лікування гострого простатиту обумовлені вираженістю клінічної картини процесу. Стан хворого може бути дуже важким, що пояснюється інтоксикацією.

Захворювання починається гостро і проявляється високою температурою, ознобом, слабкістю, головним болем, нудотою, блювотою, болями в нижніх відділах живота, поперековій області і промежини, болючим і утрудненим сечовипусканням або відсутністю його при повному сечовому міхурі, важким і болючим актом дефекації. Небезпека полягає в можливості приєднання стафілококової інфекції, особливо при наявності супутніх хронічних захворювань (цукровий діабет), формуванні абсцесу залози, виникненні септицемії (масове потрапляння інфекційних збудників у кров) і септикопіємії (метастазування, перенесення гнійних вогнищ в інші органи).

При виникненні гострих клінічних ознак простатиту у чоловіків лікування повинно здійснюватися в умовах спеціалізованого урологічного або загальнохірургічного (в крайньому випадку) відділення стаціонару.

Тактика лікування

Основні принципи лікування включають в себе:

• Постільний режим.
• Антимікробні препарати.
• Відмова від масажу простати не тільки як лікувального методу, але навіть для отримання секрету метою лабораторного дослідження, так як це може призвести до поширення інфекції і сепсису.
• Засоби, що поліпшують мікроциркуляцію і реологічні властивості крові (трентал, детралекс, кавінтон, пентоксифілін), які вводяться внутрішньовенно. Впливаючи на капілярному рівні, вони сприяють відтоку лімфи і венозної крові з області запалення, де утворюються токсичні продукти метаболізму і біологічно активні речовини.
• Нестероїдні протизапальні засоби у таблетках і драже (індометацин, піроксикам, ібупрофен, кетопрофен, див. список НПЗП у статті уколи від болю), які володіють і помірною знеболювальною дією.
• Зняття больового синдрому, що грає чималу патогенетичну роль у підтриманні процесів запалення. З цією метою використовуються знеболюючі ліки: темпалгін, німесил, найз, кетанов, що володіють також помірним протизапальним ефектом. Знеболюючою дією володіють і препарати попередньої групи. Крім того, широко застосовуються ректальні свічки, використовувані при флебіті гемороїдальних вен: до їх складу входять перераховані протизапальні і знеболюючі засоби (див. лікування зовнішнього геморою). А також свічки з прополісом від простатиту.
• Проведення інфузійної терапії при вираженій інтоксикації. Вона включає в себе внутрішньовенне введення електролітних (розчин Рінгера, лактосол, дисоль, трисоль, розчин хлористого калію з глюкозою), дезінтоксикаційних і реологічних розчинів (неокомпенсан, гемодез).

Гнійне запалення простати (абсцес) або неможливість сечовипускання є прямим показанням до оперативного лікування.

Провідна ланка в лікуванні простатиту у чоловіків – це антибактеріальна терапія. У випадках гострого перебігу запального процесу ліки протимікробної спрямованості призначають, не чекаючи результатів бактеріологічних посівів сечі, що проводяться з метою встановлення типу збудника та його чутливості до антибіотиків.

Тому відразу використовують препарати, що володіють широким спектром дії відносно найбільш частих збудників гострого простатиту – грамнегативних паличок і ентерококів. Найбільш ефективними визнані препарати фторхінолонового ряду – левофлоксацин, ципрофлоксацин (ципробай), офлоксацин. Препарати цього ряду також активні щодо анаеробних, грампозитивних мікроорганізмів та атипових збудників. Ці препарати приймають участь у білковому обміні патогенних мікроорганізмів і порушують їх ядерні структури.

Детальніше читайте у статті: «Антибіотики при простатиті»

Деякі фахівці заперечують проти їх застосування до отримання результатів аналізів, що виключають туберкульозну етіологію пошкодження передміхурової залози. Це мотивується тим, що мікобактерії туберкульозу (паличка Коха) не гинуть від лікування тільки одними фторхінолонами, а стають більш стійкими і трансформуються в нові типи і види мікобактерій.

Всесвітньою Організацією охорони Здоров’я рекомендовано призначення фторхінолонів не тільки при туберкульозному простатиті, але і при будь-яких формах туберкульозу. Їх рекомендується застосовувати тільки в комплексі з протитуберкульозними препаратами, ефект лікування якими в результаті цього значно підвищується навіть при стійких формах мікобактерій.

Крім того, володіючи певними фізико-хімічними властивостями, вони добре проникають в передміхурову залозу і сім’яні пухирці і накопичуються в них у високих концентраціях, тим більше, що при гострому запаленні простата володіє підвищеною проникністю.

Фторхінолони вводяться у відповідних дозах внутрішньовенно або внутрішньом’язово (в залежності від активності запального процесу). У 3 – 17% хворих, особливо страждаючих порушенням функції печінки і нирок, можуть виникати побічні реакції. Найбільш типові – це реакції центральної нервової системи та порушення функцій органів травлення. Менш ніж у 1% можуть бути порушення серцевого ритму, підвищена шкірна реакція на ультрафіолетові промені (фотосенсибілізація), зниження рівня цукру в крові.

Після отримання (через 48 – 72 години) даних лабораторного дослідження про характер збудника і його чутливості до антибіотиків, відсутності ефективності лікування в перші 1 – 2 доби або у випадках непереносимості фторхінолонів, антибактеріальна терапія коригується. З цією метою рекомендуються препарати другої лінії – триметоприм, макроліди (сумамед, азитроміцин), доксициклін, цефалоспорини (цефазолін, кефзол, цефотаксим, цефпиром, цефепім).

Через 2 тижні після початку терапії при недостатній її ефективності здійснюється корекція.

Авторитетні європейські фахівці в області урології вважають, що тривалість антибактеріальної терапії повинна складати не менше 2 – 4 тижнів, після яких проводиться повторне розширене обстеження, включаючи ультразвукове дослідження передміхурової залози і лабораторний контроль секрету з посівом для ідентифікації збудника і визначення його чутливості до антибактеріальних препаратів. При зростанні мікрофлори та її чутливості до лікування, а також явному поліпшенні терапія триває ще 2 – 4 тижні і повинна становити (в загальній складності) 1 – 2 місяці. У разі відсутності вираженого ефекту необхідно змінити тактику.

Лікування хворих, які знаходяться у важкому стані, здійснюється в палатах інтенсивної терапії стаціонарних відділень.

Терапія хронічного простатиту

Хронічний простатит характеризується періодами ремісії і рецидивів (загострень). Медикаментозне лікування простатиту у чоловіків в стадії загострення здійснюється за тими ж принципами, що і при гострому простатиті.

Симптоми у стадії ремісії характеризуються:

• слабовираженими періодичними болями;
• почуттям важкості, «ломоти» і дискомфорту в області промежини, статевих органів, попереку;
• порушенням сечовипускання (іноді) у вигляді непостійних різей при сечовипусканні, збільшення частоти позивів на сечовипускання при незначному обсязі виділюваної сечі;
• психоемоційними порушеннями, депресією і пов’язаними з цим сексуальними розладами.

Лікування захворювання поза загостренням пов’язане з великими складнощами. Основні суперечності полягають у питаннях про призначення антибактеріальної терапії. Частина лікарів вважає необхідним проведення її курсу за будь-яких обставин. Вони ґрунтуються на припущенні, що не завжди патологічні мікроорганізми в період ремісії можуть потрапляти в секрет передміхурової залози, взятий для лабораторного посіву.

Однак більшість фахівців впевнені в тому, що антибактеріальні препарати необхідні тільки при бактеріальній формі хронічного простатиту. При абактеріальних формах і асимптоматичному простатиті протибактеріальні препарати призначати не слід (за принципом «не всі засоби гарні»).

Основна тактика повинна мати протизапальний і патогенетичний характер, для чого призначаються:

• Курси нестероїдних протизапальних препаратів.
• Засоби, що поліпшують мікроциркуляцію крові і лімфатичний дренаж простати.
• Імуномодулюючі препарати (Т-активін, тимолин, простатилен, вітапрост, тимозин). Простатилен і вітапрост користуються чималою популярністю: крім імуномодулюючого ефекту він покращує мікроциркуляцію завдяки зниженню тромбоутворення і зменшенню поперечного перерізу кров’яних згустків, знижує набряк та лейкоцитарну інфільтрацію тканин. Ці препарати в 3,2 рази (за даними досліджень проф. Ткачука В.М.) сприяють зниженню інтенсивності болю у 97% хворих, а дизуричних розладів – у 3,1 рази. Препарати випускаються у вигляді ректальних свічок, що дуже зручно для застосування в амбулаторних умовах. Курс лікування становить в середньому 3 – 4 тижні.
• Психотерапевтичні препарати (седативні засоби та антидепресанти), особливо хворим з дисфункцією ерекції.
• Комплекси лікувальної фізкультури, що сприяють поліпшенню кровопостачання і зміцнення м’язів тазового дна, бальнеологічні та фізіотерапевтичні – УВЧ, локальний ректальний електрофорез, мікроструми, трансректальна і трансуретральна мікрохвильова гіпертермія, інфрачервона лазерна терапія, магнітотерапія та ін. Ці процедури особливо ефективні при синдромі тазового болю.

Відповіді на деякі питання про способи лікування та ускладнення хронічного простатиту

Питання. Чи можливо застосування засобів народної медицини, зокрема, лікарських рослин?

Так. Прикладом можуть бути добре вивчені екстракти таких лікарських рослин, як золотарник, ехінацея, звіробій, корінь солодки. Кожна з цих рослин містить компоненти, що позитивно впливають на різні патогенетичні ланки хронічного асимптоматичного і абактеріального простатитів. Свічки, що складаються з цих екстрактів рослин, можна придбати в аптеках.

Питання. Якщо є хронічний простатит у чоловіків, чи обов’язково лікування ректальним масажем передміхурової залози?

У багатьох зарубіжних клініках, враховуючи ефективність фізіотерапевтичного лікування, відмовилися від цієї фізично і психологічно неприємної процедури. Крім того, пальцевий масаж дозволяє впливати тільки на нижній полюс простати.

Питання. Чи варто використовувати нетрадиційні методи лікування – голкорефлексотерапію, припікання лікарськими травами в енергетично активних точках, гірудотерапію?

Враховуючи теорію впливу на енергетичні точки і поля, слід відповісти ствердно. Але переконливих даних про позитивний ефект не отримано. Достовірною є лише можливість короткочасного купірування невираженого больового і дизуричного синдромів.

Що стосується гірудотерапії, то за даними В.А Савінова, М.І. Кузнецова та інших ферменти слини медичної п’явки сприяють поліпшенню мікроциркуляції в залозі, зменшення набряку її тканини, збільшення концентрації у запальних вогнищах лікарських засобів, нормалізації сечовипускання.

Однак способи нетрадиційного лікування повинні застосовуватися в комплексі з офіційно прийнятим лікуванням і тільки за погодженням з фахівцем.

Питання. Чи може бути хронічний простатит причиною раку простати?

Абсолютно точною є зворотна взаємозалежність. Ускладнення ж простатиту – абсцес, склерозування тканини залози, стриктура (звуження) уретри. Підтверджень на користь переродження клітин залози (у результаті простатиту) в ракові поки не існує.

Хворі будь-якими формами хронічного простатиту повинні постійно перебувати під наглядом уролога, проходити обстеження та проводити профілактичні курси лікування.